Марія Потебня, 8 клас

Колись давно іще до нас...

 

Вузенька стежечка в парку,

До тебе знову я біжу,

Бо ісходив тебе Тарас −

Колись давно, іще до нас.

 

А ось і ти, крислатий дубе,

Розкинув віття своє грубе,

Я чую гомін, скрип і глас:

Тут спочивав колись Тарас.

 

О мій соборе, серцю любий,

Тебе шанують усі люди.

І описав тебе Тарас,

Колись давно, іще до нас.

 

А он і церква Миколая,

Вона і досі пам'ятає,

Як панахиду відправляли,

Тараса в вічність проводжали.

 

О мій Козельцю, рідний краю,

Тебе я щиро прославляю,

Бо тут не раз бував Тарас,

Давно колись, іще до нас.

 

* * *

Анастасія Закревська , 8 клас

Про Шевченка

 

Іду стежками Кобзаря

І думка виника така:

А чи були в Шевченка друзі,

У нашім краї, його крузі?

 

Тарас с Бориспольцем дружив,

З ним в Петербурзі вчивсь і жив,

Той родом був із-під Остра,

Надовго доля їх звела.

 

Картини хлопці малювали,

Та їх завжди ігнорували.

Хотіли вчитись за кордон,

Сказали знову їм "пардон".

 

Тарас з Момбелі добре знався,

Якось у нього зупинявся,

Той жив в Козельці при дорозі,

Там, де собор і парк, на розі.

 

Жорстока доля їх звела

В суворих землях заслання,

Вони не раз там зустрічались,

І їх думки переплітались.

 

І Катериничів він знав,

Портрети вдячно їх писав,

Бо щедрий поміщик з юнацтва,

Шевченка викупляв з кріпацтва.

 

Іду стежками Кобзаря,

Думкам радію, мов дитя,

Бо Козелеччина моя −

Свята Тарасова земля.